HP ProLiant MicroServer G7 N40L

Опублікував Сергій Макаренко 27-10-2016 об 20:05

Після того, як я влаштувався на нову роботу мені доводиться мати справу з Linux кожного дня. По мірі того, як я все ближче знайомився із сімейством цих операційних систем мені вони все більше і більше починали подобатися. До того ж у мене з'явилася можливість порівнювати між собою macOS та різні дистрибутиви Linux в якості серверних операційних систем. Як я вже згадував тут, основною моєю претензією до macOS Server була повна відсутність документації. На відміну від macOS Server сімейство Linux і велика кількість програм до нього були чудово задокументовані. І я починав розмірковувати над тим, що непогано б було вдома поставити якийсь тазік на Linux, щоб перетягнути на нього більшість сервісів з Mac mini Server.

До того ж хотілося вдома облаштувати щось на зразок мережевого сховища. NAS як спеціалізований пристрій я не збирався купувати через дуже обмежену функціональність подібних рішень. Більше хотілося чогось на зразок сервера з можливістю встановлення великої кількості жорстких дисків. Нагода така незабаром з'явилася. У вересні 2015 я вичитав в блозі Паші Урусова про ProLiant MicroServer G7 N40L, який він купив в магазині kam.in.ua за дуже спокусливою ціною в $100. Те, що сервер продавався без оперативної пам'яті та жорсткого диску мене порадувало не менше, ніж його низка ціна. Справа в тому, що базова конфігурація N40L складалася з 4 Гб оперативної пам'яті DDR3, жорсткого диску об'ємом в 250 Гб і коштувала близько $500. Така вартість, враховуючи порівняно скромні обчислювальні можливості, здавалася мені невиправдано завищеною. А $100 я вважаю цілком справедливою ціною.

Не варто казати, що я не довго розмірковував над тим купувати його чи ні. Разом із сервером я замовив дві планки DDR3 1333 МГц виробництва Hynix в магазині fixit.com.ua, кожна на 8 Гб без підтримки ECC (H5TQ4GB3AFR). 16 Гб (з ECC підтримується вдвічі менший об'єм, але я віддав перевагу кількості пам'яті і вирішив знехтувати корекцією помилок) — це максимум, який можна встановити в N40L і я вирішив забити його під зав'язку одразу.

Однією з привабливих рис N40L є можливість у відносно компактний корпус встановити п'ять жорстких дисків об'ємом до 3 Тб кожний. Разом це становило б трохи менше 15 Тб, що, безперечно, вражає. Жорсткі диски я вирішив замовляти на Amazon, бо там вони коштували разом із доставкою на 400 ₴ менше, ніж найдешевші в Києві. На п'яти дисках можна було суттєво зекономити. План був таким: використати всі внутрішні місцини для накопичувачів по повній встановивши в них диски максимально доступного об'єму.

Враховуючи швидкість з якою працює система на базі процесора AMD Turion II Neo N40L (1.5 Ghz) K625 мені здалося не вартим встановлювати в MicroServer SSD. Приріст в швидкості був би не значний. Тому я вирішив поставити перехідник з 5,25" на 3,5" в бей для оптичного приводу і встановити в MicroServer п'ять дисків WD Red NAS WD30EFRX (купити які мене свого часу надихнув Олег Сердюков) на 3 Тб кожний. Один замість оптичного приводу і чотири в корзини, розташовані всередині корпусу. Таким чином я отримував системний диск об'ємом в 3 Тб і логічний том на майже 12 Тб, зібраний із чотирьох WD Red NAS, для зберігання мультимедійного контенту. Такий великий об'єм системного і мультимедійного дисків дозволяв мені кілька років просто не замислюватися над розмірами завантажуваних відео з торентів і не хвилюватися про нестачу місця.

Для здійснення моїх планів BIOS придбаного сервера потребував невеличкого втручання. Мені треба було оновити його на модифіковану версію, яка б відкрила доступ до параметрів, які в стоковій прошивці були прихованими. Серед цих параметрів була опція, яка дозволяла збільшити пропускну здатность ACHI SATA-контролеру, який забезпечував передачу даних з жорсткого диску встановленого замість оптичного приводу. Завдяки докладній інструкції це вдалося зробити відносно легко і швидко (я користувався в свій час оцією, вона трохи складніша, але більш наочна). Отже після модифікації BIOS я був в змозі збільшити пропускну здатність вищезгаданого SATA-контролеру з 1,5 до 3 Гбіт/сек. Це, не зважаючи на загальну неквапливість системи, досить суттєвий приріст в швидкості, тому варто було спробувати зробити таку модифікацію.

Перехідник ORICO CD-ROM Space internal 3.5 inch SATA HDD Frame з встановленим WD Red NAS MicroServer G7 зі знятою кришкою HP ProLiant MicroServer G7 N40L

На складання сервера я витратив десь п'ять місяців. В основному через жорсткі диски. Я замовляв по одному диску в місяць для того, щоб сума, яку я збирався витратити була не такою помітною в домашньому бюджеті. Нижче приведу перелік комплектуючих, які мені довелося купити і їхню приблизну вартість на момент купівлі:

В принципі це все. Мабуть варто ще зазначити, що на доставку з США дисків і перехідника я витратив ще $40. В результаті отримав доволі функціональне мережеве сховище, яке здатне виконувати по сумісництву функції серверу для дому і хостити різноманітні домашні сервіси на кшталт блогу, локального DNS та DHCP серверів, Gitlab, торенто-качалки, Plex Media Server тощо. Хотів би акцентувати увагу на тому, що основною перевагою на користь HP ProLiant MicroServer G7 N40L в решті решт стала акційна ціна. Особисто я вважаю, що ціна за таке залізо в 2015 році (коли я власне його придбав) в $500 суттєво завищена.