Італія: Венеція, Местре

Опублікував Сергій Макаренко 13-12-2013 об 10:16

Під час перебування в Італії ми побували в Местре, промисловому місті Італії з населенням ~89 тисяч та у Венеції. Местре ми вибрали через транспортну розв'язку. Наш готель був розташований через дорогу від станції приміської залізниці. Ціна проживання в сумі з вигідним розташуванням в плані громадського транспорту (поряд була залізнична станція приміських потягів та автобусна зупинка) була вирішальною для нас. Трансфер на таксі з аеропорту і в аеропорт коштував би ~€80; якщо їхати з аеропорту на автобусі, то це коштувало б €10; а якщо їхати спочатку на автобусі, а потім потягом — лише €5.

Під час планування маршруту ми вирішили відштовхуватись від суто практичних потреб в транспорті і зупили свій вибір на готелі Hotel Tritone Venice в Местре, передмісті Венеції, що розташований на континенті. Очевидним його плюсом було те, що через дорогу від готелю був розташований залізничний вокзал та автобусна зупинка. Завдяки оперативному доступу до цих двох видів траспорту можна було легко і зручно доїхати до будь-якої точки, яка нас цікавила. В даному випадку це була Венеція. Хочу зазначити, що подорожування на приміських потягах відчутно дешевше за проїзд в автобусі. А оскільки наша подорож, якщо так можна висловитись, була супер-економною, для нас вартість проїзду була вирішальним фактором при виборі виду транспорта.

Местре

Теперь кілька слів про Местре. Це промисловий центр. Тут, якщо мені не зраджує пам'ять, знаходяться заводи і проживає робітничий клас італійців. Місто дуже грязне. Скріз валяється якесь сміття, не дивлячись на те, що його прибирають досить часто. Інфраструктура мені нагадала ту, що я бачив в Одесі: великий супермаркет з широким асотриметом продуктів знайти дуже важко. В основному де-не-де зустрічаються маленькі крамнички з обмеженим вибором товарів. Європейців серед працюючих в цих крамничках майже немає, кругом китайці (їх переважна більшість), корейці і індуси. За заможністью магазини можна класифікувати так. Найзаможніші магазини належать китайцям, трохи бідніші за китайців корейці і, нарешті, найбідніші магазини «тримають» індуси.

Це дорога в глиб Местре від вокзалу. Тротуар та узбіччя вулиць досить брудні. Особливо багато сміття навколо баків для нього ж. Дуже багато стін обмальовані графіті, художня цінність дорівнює нулю. Це невеличкий парк прямо за нашим готелем. Теж не дуже чистий. В листі багато сміття, особливо поряд з лавочками. Видно, що на них активно відпочиває молодь.

З закладами та ж сама ситуація. Дуже мало ресторанів, в яких працюють італійці. Перший раз ми обідали в ресторанчику, що був при сусідньому готелі. Там подавали традиційну італійську їжу і пригощали офігєнною кавою Illy. Як не важко здогадатись, за смаком італійська Illy немає нічого спільного з тим, що продають у нас. Це помітив навіть я, суцільний ламер в питаннях кави. Порції досить великі. В кожній пріблизно 350-400 грамів. Скуштували карбонару та лозанью, випили кави. Обід коштував €23. Всі інші заклади, що знаходилися в зоні досяжності і підходили нам з фінансових міркувань в Местре належали або китайцям або індусам і подавали в них виключно піцу.

Тепер трохи про готель. Як я вже казав вище, ми обрали Hotel Tritone Venice за те, що він вигідно розташований відносно транспортних розв'язок. Сам готель нам сподобався. Номер з холодильником, телевізором, який ми жодного разу так і не увімкнули, і душем. Все чисте і випрасуване, свіже. За винятком стільця, який був досить пошарпаним. Єдиний мінус готеля — це майже повна відсутність звукоїзоляції. В перший вечір ми перед тим, як заснути, слухали китаційв у сусідньому номері, а на другий вечір було чути, як за стіною хтось хропе. Сніданок з 7 ранку до 10:30. В асортименті яєшня з беконом, тістечка з круасанами, кава, чай, пластівці з молоком, соки і вода. Персонал дуже класний. Wi-Fi безкоштовний, але повільний в порівнянні з тим, що у мене вдома. Доступ до Wi-Fi все одно був по логіну та пароля сеансами по 72 години. Після вичерпання цього часу потрібно було на ресепшенія замовляти нові талони але цілком безкоштовно. В холі стоїть два iMac з підключенням до інтернету і принтером. Якщо у вас немає комп'ютера, то можна скористатися ними для пошуку розкладу руху трнспорта і необхідної інформації.

В Местре місцеві дуже активно використовують велосипеди. Для них є окремі парковки і необхідна інфраструктура. В деяких місцях пішоходні переходи суміщені з веолсипедними переїздами. Люди кидають велосипеди в основному де зручно прв'язуючи їх до стовбців, перил або до ручок дверей. Дуже багато їздить на них до супермаркетів. Іноді до велосипедів чіпляють невеличкі возики для перевезення не габаритного вантажу. Серед велосипедистів є свої шумахери, які бібкають повільно їдучим бабцям і літнім тьотям збиваючи їх з пантелику і створюючи аварійну ситуаці на велосипедній дорозі. Біля вокзалу є парковка з велосипедами, які можна брати напрокат.

Місцевий хайвей для велосипедистів. Припарковані велосипеди біля залізничного вокзалу. Парковка в такий спосіб мене дуже здивувала. Велосипеди напрокат біля будівлі вокзалу.

Автомобілісти з пішоходами теж специфічні. Наприклад, пішоходи вкрай офігєвші. Переходять дорогу де хочуть, не зважають не червоне світло і взагалі плюють з високої вежі на водіїв, автівки і правила дорожнього руху. Водії навпаки дуже ввічливі і обережні. Якщо вони бачать, що ти стоїш на пішоходному переході то починають гальмувати і зупиняються перед переходом повністю даючи вам можливість перейти дорогу. І поводять себе так не лише тоді, коли бачять пішохода на пішоходному переході. Зупиняються навіть якщо люина переходить дорогу в місці для цього не призначеному. Ще я в Італії ніколи не бачив, щоб водії один одному сигналили. Якщо попереду зупиняється автобус, а дорога однополосна, то ніхто його не намагається обігнати, навіть якщо зустрічна смуга порожня. Всі терпляче стоять і чекають поки автобус не почне рухатись.

До того ж всі без винятку дуже акуратно і ефективно паркуються. Я не бачив жодної машини, яка б стояла неакуратно. Відстань між припаркованими авто не перевишує пів метра. Майстерно паркуються паралельною парковкою навіть жінки, яких суб'єктивно за кермом переважна більшість. Дорогих машин мало, в основному дешеві малолітражки. Дуже багато Lancia, Alfa Romeo та Fiat.

Венеція

До Венеції ми попали майже одразу, потягом доїхали з Местре. Потяги між цими містами їздять регулярно і доїхати дуже легко. Венецію з континентом з'єднує міст, на якому знаходиться шосе та залізничні колії. Потяг прибуває на станцію Venezia Santa Lucia. Судячи з усього, вокзал зараз реконструюють, тому що на під'їзді до нього видно дуже багато сміття і тупіки у кількох колій ще старі. А загалом вокзал виглядає сучасно.

На жаль, два дні, протягом яких ми гуляли містом, там був туман. Вдень він був не дуже сильним, а от ближче до вечора місто наче б то заливало молоком. Гуляти і роздивлятись місто це не дуже заважало, а от отримати максимум насолоди під час прогулянки по набережній не вдалося. На гондолах не каталися, бо було дуже холодно. Взагалі при температурі +1° в Венеції через туман, вітер і море було таке враження, що на дворі всі -10°. До того ж через вузьки вулочки місцями були просто скажені протяги.

Ви знаєете, перше враження про венецію було таке: місто, в якому час зупинився років чотириста тому, а люди, що живуть в ньому зараз, намагаються його якось адаптувати до свої потреб. Про це говорить все. З того, що виглядало новим були виключно вітрини магазинів та вікна в домах. Все інше — або відреставроване, або нове, але зроблене в старовинному стилі. За ті два дні, що ми гуляли вулочками Венеції я побачив лише один залізний міст, який був зроблений цілковито з заліза і мав вигляд сучасного. Всі інші — старовинні і красиві.

Видно, що по тих тропах, по яких часто ходять туристи щось реставрують, але якщо попрямувати туди, де зазвичай окрім місцевих нікого не буває перед очима стає не дуже приємна картина. Напів зруйновані часом будівлі, в яких живуть люди, занедбані мости і вулиці. Особисто мені було дуже цікаво побачити саме цю Венецію. До речі, на другий день прогулянок ми заблукали і потрапили до якогось промислового кварталу. Зовні будівлі справляли враження корпусів судобудівного заводу. От це був ще закуточок старовинної Венеції, яку не прикрашували для туристів.

В місті, як не важко здогадатись, основний і єдиний вид транспорту — це човни, катери або невеличкі кораблі. Гуляючи мені вдалося зняти на відео процес розвантажування «бетономешалки» — звичайної вантажної баржі, що підвезла на будівництво бетон. Вона так нахилялась в один бік під час розвантаження, що мені кожного разу здавалося що вона перевернеться. Здивувало те, що робочі на набережній постелили клейонку для того, щоб свіжий бетон, який падава мимо візка не забруднював набережну. До речі, на одній з вулиць ми стали свідками того, як хазяїн собаки прибирав в серведку, вибачте, її спорожнення після того, як вона сходила прямо посеред вулиці по-великому. Оце мене дійсно вразило.

Але не дивлячись на все це Венеція — брудние місто. В каналах плаває досить багато сміття. Не дивлячись на те, що по місту достатньо баків для сміття вулиці теж брудні. Багато бачків, які прикрашені рекламою магазинів і вказівками як до них швидше за все пройти але таке враження, що люди викидають сміття повз них. За час прогулянок я не бачив прибиральників і взага людей, які б прибирали з вулиці сміття.

До речі, італійці добряче палять. Прямо на вулицях і не дуже переймаються, якщо за ними по вулиці хтось йде. І не роблять з цього трагедії. Взагалі, в країні дуже лояльне ставлення до курців. Звичайно, що в закладах не палять, але на доворі багато було помічено людей з цигаркою в роті.

Таблиці з вказівками на будівлі над салоном мобільного зв'язку.

Тепер стосовно навігації. Загубитись у Венеції можна але дуже важко. На кожному перехресті є вказівки з назвою моста, або площі до якої веде вулиця. Для того, щоб нормально гуляти містом і не загубитись достатньо запам'ятати як називається площа перед приміським залізничним вокзалом і центральна площа Венеції.

Нажаль, ми не каталися на човнах. Частково, через те, що вважаємо, що €100, які коштує півгодинна прогулянка, можна витрати з більшо користю, частково тому, що було дуже холодно. Поспілкувавшись із одним своїм другом, який був у Венеції восени я зрозумів, що на човні все ж таки варто було проїхатись, тому що з води видно те, чого з набережних та мостів не помічаєш. Наприклад того, що в деяких домах вода затопила перші поверхи і люди вимушені були переїхати на більш вищі. Треба буде туди з'їздити навесні або восени, коли, за словами місцевих, Венеція найкрасивіша.

Транспорт

В Італії ми намагалися ефективно викроистовувати міський транспорт для того, щоб елементарно екномити. Бюджет на подорож у нас був не дуже великий і нам було важливо доцільно його витрачати. Тому пошук отпитмального маршруту для пересування між нашим готелем в Местре та Венецію для нас був дуже важливий. Нижче наші враження від використання громадського транспорту в Італії.

Приміська залізниця

Потяги в Італії суперові. Швидкі, комфортні і затишні. Автоматизована система купівлі квитків взагалі ну дуже крута. Апарати приймають все: готівку, картки всіх типів і банків, які популярні в Європі та США. Але система визначення маршруту найдибільніша зі всіх, які я до цього бачив. Для того, що б кудись поїхати вам потрібно при купівлі квитка вказати міце призначення. На табло буде перелік потягів. Апарат вам скаже, скільки часу вам залишилося до прибуття потяга і не дозволить купи квиток на потяг, який прибуває через чотири хвилини. Каже: «чувак, ти реально не встигнешь». Треба зазначити, що ці апарати вміють розмовляти багатьма мовами, зокрема і англійською.

І от після того, як ви придбали квиток починається справжній квест. На квитку відсутні якісь вказівки щодо потягу, на якому ви маєте їхати. Немає часу відправлення його і прибуття зі станції, на якій ви сідаєте в нього. Вказується лише назва місця відправлення, навза місця прибуття і клас місця. Все. Час відправлення потяга зазначається виключно на табло автомата під час купівлі квитка. З одного боку це, скоріше за все, зроблено для того, щоб квиток можна було використовувати у зручний для цього час, але майже всі, кого ми бачили вирушали на потязі одразу після придбання квитка. До того ж на вартість квитка впливає ще швидкість і кількість зупинок потягу, на якому ми їдемо (€2,85 проти €16 на швидкісному без зупинок). Тому я не сільно розумію, чому на квитках не вказуються потяг, на якому треба їхати.

Так от, між придбаним квитком та потягом зв'язок один. Тільки час відправки. Тобто потяг можна знайти тільки за номером колії, який визначається виключно по часу відправлення. І якщо ви профукали свій час, то на якому потязі їхати вам можна з ним потім не зрозуміло. Перед посадкою квиток потібно прокомпостувати на пероні. В потягу зробити цього не можна. До того ж там може зустрітись контролер, який попросить вас пред'явити проїзні документи. Ми один раз забули це зробити і контролер, зрозумівши, що ми не місцеві прокомпасував його сам за допомогою якогось пристрою і сказав нам ай-яй-яй. Ще одна неприємна особливість. Тут, нажаль, не завжди оголошують назви зупинок. Ми вчора промахнулися і прогавили Местро і поїхали далі, до наступної зупинки.

Автобус

Автобус тут дорожчий за інші види транспорту. Наприклад, квиток з аеропорту Тревізо до Местре коштує €10. А якщо автобусом від аеропорту доїхати до найближчого вокзалу і до Местре добиратися потягом, то це коштуватиме вдвічі дешевше. Ну і слід зазначити, що тут квитки можна придбати або в тютюновій лавці, або безпосередньо в автобусі у водія. Квитки в автобусі пробиваються на пристрої, що знаходиться в салоні, або на такому ж пристрої у водія. Вхід в автобус тільки через передні двері через водія, який по сумісництву працює і контролером.

Трамвай

На ньому нам їздити не довелося, тому що такої потреби не було. Ми використовували виключно приміську залізницю. Про трамвай можу сказати лише те, що він у Местре монорельсовий і двері в ньому відкривається за потреби за допомогою кнопки, що розташована на дверях. Це взагалі розповсюджена штука для європейських країн. На багатьох типах громадського транспорту двері відчиняються саме так.

Їжа

Ви знаєте, не дивлячись на те, що ми провели в Італії на день більше запланованого нам було досить важко розшукати місцеві ресторанчики, в яких би можна було б спробувати справжню італійську кухню. Але частково нам це вдалося завдяки WizzAir.

Італійські ресторани та кав'ярні

Ітаійці дуже шарять в їжі. Але в меню італійців купа мучного. Мені це трошки було незвично, бо я м'ясоїд яких ще треба пошукати. І у італійських стравах дуже важко знайти великі шматки м'яса, які б потрібно було різати за допомогою ножа. М'ясо вони додають до пасти як приправу. І паста доволі жирна. Але смачна, що капець. Наприклад, поснідали ми одразу після заселення в готелі в ресторанчику Da Tura.

Мені довелося скуштувати тут місцеву каву Illy. Я вам скажу, не зважаючи на те, що я не шарю в питаннях кави, що вона тут просто дивовижна.

Не буду казати за всі подібні заклади, але у кав'ярні Ristobar San Polo у Венеції, на яку ми випадково натрапили, була своя невеличка історія. На це вказувала купа старих фотографій на стінах. В ній працювала сім'я. На барі стояв син, а його мама, жінка похилого віку, слідкувала за порядком в залі. Не гнушалася вона і замітати підлогу і витирати столи. Атмосфера затишку і спокою.

Ну і нам пощастило ще скуштувати трохи італійстких страв в ресторані при готелі Villa Pace Park Hotel Bolognese.

Китайські рестораня та кав'ярні

Китайські ресторани теж затишні і приємні, але за якістю їжі, м'яко кажучи, не дотягують до італійських. Не те, щоб там не смачно готували, але якщо ви приїхали в Італію, то варто куштувати італіськи страви у італійців. Тут вам теж наллють вина і смачно нагодують, але це буде трохи не те. Я б радив заходити на вогник до китайців лише у тому випадку, якщо дуже хочеться їсти, а ідти далеко немає бажання. Або просто альтернатив немає.

Єдине, що вигідно відрізняє китацій від італійців — так це рівень сервісу. Якщо італійці все роблять повільно і кудись поспішають але не менш гостинні, то китайці будуть раді розірватися на шмаття аби вам догодити. Вони уважно вас слухатимуть і швидко накриють на стіл, і пересадять на краще місце, аби тільки ви залишились задоволені. Ми у Вененеції відвідали два китайських заклади з італійською кухнею: ресторанчик на площі San Basegio, назву якого я не запам'ятав і закусочну Bar Royal. В останньому ми знайшли розетки, які нам після дев'яти годин у Венеції були просто необхідні. Місцеве 3G саджало батарею наших iPhone на раз.

McDonald's.

Мені здається, що у нас в Україні дуже крутий McDonald's. Звісно, я не можу судити об'єктивно, бо бачив їх лише в Лондоні і в Венеції. Але бачиного для мене достатньо для того, щоб зробити такий висновок. Так от. Знайомство з McDonald's у Венеції було чисто епізодичним, але дуже показовим. Ми там не збиралися їсти, оскільки у Венеції дуже багато місць, де можна смачно попоїсти якщо не справжної італійскої їжі то дуже до неї наближеної і не менш смачної. Нам була потрібна кава. Звичайне лате, яким би можна було трохи зігрітись під час пішої прогулянки, оскільки під час нашого візиту до Венеції місто вкрив густи туман і через високу вологість було значно холодніше ніж можна було очікувати при +7°.

У Венеції McDonald's лише один, на вулиці Strada Nova, 30121. Коли ми туди прийшли людей було не дуже багато. Не дивлячись на це чегра обслуговувалася вкрай повільно. За прилавком та на кухні працювали виключно індуси. Мій касир ломаною англійсткою пояснив, що латте вони можуть зробити, але тільки з холодним молоком, бо апарат для його підігріву зламався. Я сказав, що і так буде ок і він пішов кудись у службове приміщення, мабуть, по молоко. Через хвилину-дві повернувся і сказав, що молока у них немає. От така цікава штука.

Каву нам вдалося купити хвилин через десять в якомусь закладі по дорозі до залізничного вокзалу. В кав'ярні, яких тисячі у Венеції. На цей раз нам замовлення треба було зробити у китайця. Він майже не говорив англійською. Спочатку він хотів зробити нам чаю. Потім, коли ми показали на молоко, він його підігрів і налив нам його у пластикову склянку. Після того, як ми почали йому поясняти, що туди треба долити ще кави він покликав менеджера (чи когось старшого). Той володів англійською достатньою мірою для того, щоб зварити нам кави і вилити її в склянку з молоком. Так ми і отримали імпровізований coffee to go.

Аеропорти

Прилетіли ми і повинні були вилетіти з Treviso (TSF). З прильотом нічого особливого не було, прилетіли і пройшли паспортний контроль. Причому прикордонник нічого навіть не спитав. Привітав мене і після перевірки паспорта подякував. Все. А от з вилітом було все трохи цікавіше. Чекін ми пройшли без пригод, а от з митнецею було цікавіше. Було шість черг до трьох пунктів проходу: до кожного по дві черги з пріорітеною посадкою і без неї. Всі ці шість черг сходилися на одній тітонці, яка і обробляла всіх пасажирів. Про те, яке це було пекло я навіть казати не буду. На митниці було не краще. З трьох пунктів працював лише один. Другий відкрили лише тоді, коли побачили, що почало скопичуватися багато людей в черзі. Тому тим, хто вважає «Жуляни» жлобським аеропортом я раджу спробувати помандрувати через Treviso.

Наш ранковий рейс до Праги в суботу скасували через туман. І тут італійці проявили себе в повний зріст. Під час виникнення таких ситуації авіаперевізник повинен: або повернути кошти, або придбати квиток у будь-якої іншої авіакомпанії на найближчий рейс до точки призначення скасованого сейсу, або запропонувати свій найближчий рейс і запезпечити проживання та харчування пасажирів до вильоту за свій кошт. Так от, коли люди зі скасованого рейсу пішли на каси для з'ясовування своєї подальшої долі з трьох кас працювала лише одна. А на касі кожен пасажир затримувався не на хвилину. В середньому там кожний витрачав хвилин по десять. І другу касу відкрили лише тоді, коли почалися відверті сварки пасажирів з персоналом аеропорту. Сервіс аж зашкалював.

Ми вибрали третій варіант: летіти до Праги наступного дня з Il Caravaggio International Airport (BGY), що розташованй в Бергамо. Це перевезення організувавла і оплачувала компанія WizzAir, про що трохи нижче. На мапі машрут автобуса, для того, щоб ви мали уявлення про відстань від Тревізо та Бергамо. Коли ми прибули до аеропорту виявилося, що летять до Праги одразу два рейси: в 12:10 та в 12:40. Наш — другий. Посадка в літак має закінчитися в 12:20. Після того, як ми пройшли чекін інформація про рейс в 12:40 зникла з табло аеропортів, а на 12-му гейті, через який ми мали проходити до свого літака до 12:10 горіла інформація, що посадку на рейс до Мальти закінчено. Одним словом у Італійців з організацією просто жестяна жесть.

WizzAir

Мушу сказати, що ця компанія зарекомендувала себе дуже класно. Як я вже казав вище ми не змогли вилитіти до Праги 14 грудня, як планували, і погодилися полетіти наступного дня з Бергамо. Повертати гроші за квиток, який коштував €40 було просто не доцільно, тому що на ці гроші ми нікуди не змогли б полетіти. Прямих рейсів до Праги з Тревізо не було, а з Venice Marco Polo Airport (VCE), що у Венеції, квитки коштували від €231. Коли вирішувалося питання, що робити після скасування рейса ми добряче перелякалися і навіть розглядали можливість їхати в Прагу через Мюнхен, переліт в який з Венеції для однієї особи коштував як раз ті самі €231, а звітди нас би відвіз хлопець російськомовної дівчини, що теж мала летіти на скасованому рейсі до Праги, як і ми. Але потім ми все ж таки, заспокоївшись, вирішили скористатися вимушеною гостинністю Італії та порядністю WizzAir і полетіти до Праги наступного дня.

Номер готелю, куди заселив нас WizzAir.

Автобус до готелю Villa Pace Park Hotel Bolognese ми проґавили в кафе арепорту Тревізо. Хоча, коли ми відходили від кас, персонал аеропорту нам сказав, що про відбуття автобусу в готель буде сповіщено через гучний зв'язок аеропорту. До речі, в аеропорті ми познайомилися з Олександрою, луганчанкою, що вже десять років живе в Італії. Вона допомогла нам викликати таксі і ми доволі швидко наздогнали групу пасажирів вже в готелі. Наступного дня WizzAir автобусом відвіз нас до аеропорту в Бергамо де посадив на літак до Праги. Зайвий день в Італії нам коштував лише €17 за таксі і €1,8 міського податку з проживання в готелі, який WizzAir з якихось причин сплатити не міг.

До речі, Олександра сказала, що вчинок WizzAir дуже крутий, тому що більшість європейських лоу-кост перевізників просто в таких випадках повертають гроші пасажирам і кидають їх напризволяще. А тому ми досить безболісно пережили ще один день в Італії і без подальших пригод долетіли до Праги. Єдине, що ми втратили через скасування рейсу — це півтори дні в Чехії. Ми планували гуляти Прагою три дні, а натомість отримали не повні два. Але це добрячий досвід і тепер при плануванні подібних подорожей будемо намагатися прораховувати за можливості план «Б» на випадок скасування рейсів в організаційному та фінансовому плані.

Ну і наостанок ось вам фотографія дивовижних Альпіських гор, яку я зробив по дорозі до Праги.