Книги: Річард Фейнман — Ви, напевно, жартуєте, містер Фейнман!

Опублікував Сергій Макаренко 4-12-2013 об 09:44

В минулому році, коли я активно став читати книги в електронному вигляді, поставив собі задачу на цей рік: позбавитись від паперових книг. Я їх все одно не читаю і читати, мабуть, не буду. Одним з пріоритетних напрямків, зважаючи на цю ціль, був пошук в електронному вигляді книг, які я любив читати в дитинстві і на яких я фактично виріс. Однією з цих книг була автобіографічна книга Річарда Філіпса Фейнмана «Ви, напевно, жартуєте, містер Фейнман!». Фейнман — видатний американський фізик. Його основні досягнення відносяться до області теоретичної фізики. Окрім того, він є одинм з засновників квантової механіки. Під час Другої Світової Війни працював в Лос-Аламосі над створенням атомної бомби.

Ви знаєте, коли я вперше прочитав цю книгу я був просто вражений тим, як Фейнман підходив до процесу навчання і взагалі до всього того, що його оточувало в житті. Він не змушував себе робити щось конкретне. Він просто робив те, що вважав цікавим або те, що йому подобалося. І всі його наукові і особисті досягнення є наслідком того, що увесь свій вільний час він приділяв захопленням і хобі. Цікаво, що наукова іскра в Феймані проскакувала ще у дитинстві. Він цікавився всім, чим можна було і в дев'ять років його вже запрошували до місцевого готелю лагодити радіоприймачі. Мабуть, завдяки цій своїй допитливості життя цього видатного фізика було неймовірно яскравим та захопливим. Для того, щоб ви мали уявлення про масштаби питань які ставив перед собою Фейнман в дитинстві я наведу невеличкий уривок книги.

Так вот у меня появилась хорошая мысль. К клапанам на щите управления я привязал нитки, протянул их через стойку и спустил вниз. К каждой нитке я привязал небольшую бумажку, а ту часть телефона, в которую нужно было говорить, я поставил на верх стойки, чтобы ее можно было взять снаружи. Теперь, когда поступал звонок, я мог определить, какой клапан опустился, так как я видел, какая бумажка поднялась, соответственно я мог ответить на звонок, не заходя за стойку, и экономил время. Конечно, мне все равно приходилось заходить за стойку, чтобы подключить нужную линию, но я, по крайней мере, отвечал на звонок. «Минуточку», – говорил я, забегал за стойку и подключал нужную линию.

Я думал, что мое устройство совершенно, но однажды мимо проходила начальница и сама захотела ответить на звонок, но не смогла сделать это: мое устройство оказалось слишком сложным. «Что здесь делают все эти бумажки? Почему телефон стоит с этой стороны? Почему ты не… ааааааааааа!

Я попытался объяснить – ведь это была моя родная тетя, – что причины, почему этого нельзя делать, нет, но ведь это невозможно объяснить умному человеку, который управляет отелем! Вот так я узнал, что ввести в эксплуатацию что-то новое в реальном мире совсем не просто!

До того ж, не можу це не відмітити, Фейнман був відвертою, щирою і прямою людиною. Ця риса мені найбільше сподобалася в ньому. До того ж, коли він починав з кимось обговорювати професійні питання то для нього було все одно, з ким він спілкується. Практично, завжди ця риса сприяла йому у знайомствах та роботі з видатними фізиками його часу. Ось наприклад, ще один уривок з книги.

Случилось так, что все большие шишки, кроме Ханса Бете, куда-то уехали. А Бете было нужно с кем-нибудь говорить и «обкатывать» свои идеи. И вот однажды он входит в мой рабочий закуток и начинает излагать свои аргументы, объясняя мысль. Я говорю: «Да нет же, Вы сошли с ума, это будет вот так». А он говорит: «Минуточку», – и объясняет, почему не он сошел с ума, а я. И мы продолжаем в том же духе дальше.

Під час роботи в «Манхеттенському проекті» про нього Нільс Бор якось сказав своєму синові: «Запомни фамилию этого маленького парня вот там, сзади. Он единственный, кто не боится меня и честно скажет, когда у меня возникнет безумная мысль. И в следующий раз, когда мы захотим обсуждать новые идеи, с этими людьми, которые на все говорят: «Да-да, доктор Бор», – не стоит иметь дела. Позовем этого парня и поговорим прежде всего с ним». Дуже дивно бачити, що науковець такого масштабу поводить себе як звичайна людина, хоча це цілком нормально і так має бути завжди. При чому це, на мою думку, повинно бути так не тільки в контексті науковців, а і по відношенню до всіх інших професіоналів.

До речі, працюючи в Лос-Аламосі у Фейнмана з'явилося своєрідне хобі. Він зламував сейфи. В основному через те, що підбір шифрів до сейфа дозволяв йому вдосконалювати свої математичні навички. Закінчилося все тим, що він зламав сейф, в якому зберігалися атомні секрети США і вся документація по виготовленню атомної бомби.

Я вам пропоную переглянути відео, яке було зняте в 1970 році, в якому Фейнман простою і зрозумілою мовою розказує про питання, які стоять перед сучасною теоретичною фізикою і для вирішення яких потрібно подивитись на добре знайомі нам речі з іншої сторони. До того ж я не можу не відзначити щирості, доброти і доброзичливості Фейнмана, які добре помітні на цьому відозаписі. Саме таке враження у мене викликали ці кадри, коли я дивився відео вперше.

До того ж Фейнман був дуже показовим пофігістом. Я пам'ятаю, мені ще мій Батько сказав дещо подібне тому, що свого часу сказав фон Нейман Фейнману. І тут я розділяю його погляди.

А фон Нейман подал мне интересную идею: вовсе не обязательно быть ответственным за тот мир, в котором живешь. В результате совета фон Неймана я развил очень мощное чувство социальной безответственности. Это сделало меня счастливым человеком с тех пор.

А потом я подумал про себя: «Знаешь, то, что о тебе думают, столь фантастично, что нет никакой возможности быть достойным этой оценки. Поэтому ты не несешь за нее ответственности, так что нечего и стараться стать достойным ее!»

Это была блестящая идея. Ты не несешь ответственности за то, чего ждут от тебя другие люди. Если от тебя ждут слишком многого, то это их ошибка, а не твоя вина.

І дійсно, хіба ми несемо відповідальність стосовно очікувань інших людей відносно нас? Ні. Ми нікому нічого не винні в цьому житті, окрім наших рідних і близьких людей. Тому переживати через це не варто. І в свойї автобіографії Фейнман пише, що саме усвідомлення цього факту зробило його насправді щасливою і вільною людино. Але соціально безвітповідальна людина не знасить не корисна. Просто неможна будти відповідальним за весь світ. Ми не сонце, всіх не зігріємо. І не дивлячись на таку життєву позицію Фейнман був дуже щирою людиною, яка принесла людству велику користь в нуаковому плані.

Більш того, Фейнман був чесною людиною і пропагандував чесність як обов'язкову складову кожної особистості. І тут я з ним згоден на всі сто. Бо люди, які є носієм якихось унікальних знань повинні їх поширювати і слідкувати за їх чистотою.

Я хотел бы добавить нечто, не самое, может быть, существенное для ученого, но для меня важное: вы как ученый не должны дурачить непрофессионалов. Я говорю не о том, что нельзя обманывать жену и водить за нос подружку. Я не имею в виду те жизненные ситуации, когда вы являетесь не ученым, а просто человеком. Эти проблемы оставим вам и вашему духовнику. Я говорю об особом, высшем, типе честности, который предполагает, что вы как ученый сделаете абсолютно все, что в ваших силах, чтобы показать свои возможные ошибки. В этом, безусловно, состоит долг ученого по отношению к другим ученым и, я думаю, к непрофессионалам.

Взагалі, книга не тільки про фізику. В ній Фейнман розповідає про свій унікальний життєвий досвід у багатьох аспектах своєї діяльності. Я можу з впевненістю сказати, що якщо ви прочитаєте цю книгу, то згадаєте про величезну кількість речей, що лежать на поверхні, перед нашим носом, але які ми через свою заклопотаність і замилене око не помічаємо. Важливо пам'ятати про те, що світ набагато складніший чим нам здається і в ньому є дуже багато цікавих речей. Причому цікавих для кожного з нас.

В любом процессе мышления есть моменты, когда все идет хорошо и тебя посещают отличные идеи. Тогда преподавание отрывает от работы, и это очень мучительно. А потом наступают более продолжительные периоды, когда не так уж много приходит тебе в голову. У тебя нет идей. И если ты ничего не делаешь, то совсем глупеешь! Ты даже не можешь сказать себе: «Я занимаюсь преподаванием».

І як вірно каже Фейнман, для того, щоб підтримувати професійну форму на відповідному рівні потрібно спілкуватися, читати і активно спілкуватися з іншими людьми. Це стимулює розумовий розвиток. Я зараз не тільки про викладання. За собою неодноразово помічав, що чим складніші і цікавіші питання я вирішую на роботі, тим живішим у розумовому плані я стаю. І останнім часом я не цураюся відповідати на найочевидніші питання своїх клієнтів. Це мені дає можливість впорядкувати і краще систематизувати вже накопичені знання, а складні і цікаві питання відкривають нові горизонти.

Тому я вам наполегливо раджу прочитати цю чудову книгу, для того, щоб вона вас надихнула так само, як і мене. Я впевнений, що ви залишитеся задоволені. Ну і невеличким бонусом до моїх вражень від книги я зробив підбірку лекцій Фейнмана, які вин читав для студентів Корнельского унівеситету в 1950 році. Я думаю, що від їх перегляду ви отримаєте не менше задоволення, ніж від прочитання самої книги.