Книги: Нікколо Макіавеллі — Державець

Опублікував Сергій Макаренко 17-11-2009 об 08:41

Не можу сказати, що я дуже хотів читати цю книгу, але більш наполегливо думки про це почали відвідувати мене після чергової дискусії з моїм другом — політологом за освітою — Олександром Соколовим. Під час розмови він згадав кілька моментів із книги, що мене заінтригували. І через кілька тижні в у мене з'явилася така можливість. Якщо коротко охарактеризувати книгу — це такий собі каталог вікової мудрості по керуванню державою. Сам Маккіавелі реалістичний політик республіканського напряму. І погляди на устрій держави і роль володаря у ній в нього відповідні. Вони мені дуже імпонують, бо погляди перед усім практичні.

Все, що викладено в книзі має суто практичне або історичне походження. Тобто, начебто пише він про очевидні речі. Я не буду писати дуже багато, нижче наведу кілька цитат, які мені запали до пам'яті, а ви вже по ним вирішуйте, чи варта ця книга вашої уваги. Від себе зазначу, що непогано б було, якби цю книгу прочитали, або хоча б, бодай, погортали наші державці. Тут є і готові рецепти вирішення певних проблем і думки, щодо державного устрою і керування, які є актуальними і досі. Одним словом варто читати, думати і все це екстраполювати на наші реалії. Якби це робили наші можновладці, то може і нам би жилося трохи краще.

Как художнику, который рисует пейзаж, надо спуститься в долину, чтобы охватить взглядом горы и холмы, и подняться на гору, чтобы охватить взглядом долину, так и здесь: чтобы постигнуть сущность народа, надо быть правителем, и чтобы постигнуть природу правителей, надо принадлежать народу.

Умы бывают трех родов: один все постигает сам; другой может понять то, что постиг первый; третий — сам ничего не постигает и постигнутого другим понять не может. Первый ум — выдающийся, второй — значительный, третий — негодный.

Так всегда и бывает, что чужие доспехи либо широки, либо тесны, либо слишком громоздки.

Когда на чашу весов поставлена высшая ценность — единство государства, правитель не должен бояться прослыть жестоким. Можно казнить смутьянов столько, сколько нужно, потому что казни касаются судеб немногих, а беспорядок — бедствие для всех.

Об уме правителя первым делом судят по тому, каких людей он к себе приближает; если это люди преданные и способные, то можно всегда быть уверенным в его мудрости, ибо он умел распознать их способности и удержать их преданность. Если же они не таковы, то и о государе заключат соответственно, ибо первую оплошность он уже совершил, выбрав плохих помощников.

Нельзя честно, не ущемляя других, удовлетворить притязания знати, но можно — требования народа, так как у народа более честная цель, чем у знати: знать желает угнетать народ, а народ не желает быть угнетённым.

Ибо дружбу, которая дается за деньги, а не приобретается величием и благородством души, можно купить, но нельзя удержать, чтобы воспользоваться ею в трудное время.